22 квітня відзначається міжнародною спільнотою як Всесвітній день Землі. В цей день в різних куточках світу проводять різноманітні акції, що покликані спонукати людей бути уважнішими до тендітного і вразливого навколишнього середовища на планеті Земля.

У День Землі в різних країнах, за традицією, лунає Дзвін Миру, закликаючи людей Землі відчути всепланетну спільність і докласти зусиль до захисту миру на планеті та збереження краси й багатства нашого спільного дому. Цей Дзвін є символ спокою, мирного життя, дружби, вічного братерства і солідарності народів. 

Символом дня є зелена грецька літера Θ (Тета) на білому фоні. Логотипом – зображення планети Земля (зараз використовуєтся фото, зроблене астронавтами з Аполлону-17 на півдорозі до Місяця) на темно-синьому фоні.

 Минулого року GOOGLE присвятив один зі своїх Doodle ювілею відзначення Дня Землі пізнавальною грою. Переглянути та пограти в неї можна натиснувши на квіточку 🌸.

Цьогорічний Doodle до Дня Землі підкреслює,

що кожен може посадити насіння

у світле майбутнє – по одному саджанцю за раз!

В міській біблотеці для дітей на відділі обслуговування дошкільників та дітей молодшого шкільного віку можна знайти багато цікавої інформації до Дня Землі. А ще отримати поради, як з книжок, так і з журналів, про сортування сміття та інші можливості щодо піклування про довкілля.

Наші читачі також закликають усіх берегти 

Землю – наш рідний дім.

Пропонуємо переглянути відеоролик,

присвячений Дню Землі, який створив Середін Влад,

наш постійний читач.

В цей день кожен житель планети може внести свій маленький вклад у справу захисту та відновлення довкілля: очистити від сміття берег улюбленої річки, посадити дерево, хоча б на один день відмовитись від користування автотранспортом.

Земля – це величезний дар, ресурси якої буде неможливо використовувати вічно. 

У квітні є ще одна дата, яку пам'ятає весь світ.

26 квітня 1986 року сталась страшна катастрофа в історії людства – вибух реактора на Чорнобильській атомній електростанції. Долі багатьох людей різних професій - цивільних і військових, які стали свідками, учасниками, героями та жертвами Чорнобильської катастрофи, змінилися назавжди. І через 35 років цей день змушує задуматися про можливі наслідки діяльності людини.

Для чого розповідати дітям

про чорнобильську катастрофу?

За час карантину на українській культурній арені з’явився новий видавничо-освітній проект «Портал», що спеціалізується на дитячій літературі.

 Декілька книжок видавництва присвячені чорнобильській катастрофі. Авторів консультував Олексій Бреус, колишній інженер четвертого енергоблоку ЧАЕС, ліквідатор наслідків Чорнобильської катастрофи, художник. Книжки вийшли друком у травні 2020 року.

З однією з них ми хочемо познайомити вас ближче. Ця книга нещодавно з'явилась в нашій бібліотеці.

Катерина Міхаліцина

«Квіти біля четвертого»

Історія відбувається у наші часи. Є молода родина — тато, мама, донька. З ними мешкає прабабуся дівчинки. Стримана, мовчазна, з якимись давніми секретами, захованими у білій хустині. Стаська-фантазерка думає: а що, як прабаба — відьма? Бо й говорить не так як вони, містяни, а своєю поліською говіркою. Дівчинка хоче дізнатись її таємницю, а натомість бачить сховану у згортку рослину, яка нагадує отруту, що відібрала у баби дім, убила її сина, зруйнувала її життя, — про Чорнобиль.

Як воно — коли мусиш покинути рідну хату, виплекані тобою рослини, вигодуваних тварин, які стали такими ж дорогими, як твоя сім’я? Коли земля, по якій ти ходив, вода з твоєї криниці і квіти біля твого порога стають отруйними? Коли невидима загроза вбиває твоїх рідних? Коли ти чужий на новому місці, з незмивним тавром «чорнобильців», через яке від тебе сахаються нові сусіди? Трагедія, яка зачепила десятки тисяч осіб, у книжці Катерини Міхаліциної показана крізь емоції  однієї людини, з її мріями, втратами, жалями. Тому вона зачіпає настільки сильно, настільки особисто.

Та є в цій історії ще дещо. Дивовижні звірі, химерні малюнки, чарівні квіти. Такі, як малювала знаменита уродженка того району, який зазнав жахливих втрат від Чорнобильської катастрофи, — Марія Примаченко.

Схожі малюнки малює і героїня книжки Стаська. І ця її дитяча творчість — ніби втілення віри у те, що зранена земля передала свою силу далеким нащадкам, і тяглість роду, тяглість традиції зберігається й надалі.

Джерело: Книжкове море

Катерина Міхаліцина — письменниця, перекладачка, редакторка. Авторка кількох збірок поезій та близько двадцяти дитячих книжок, які здобули визнання читачів і критиків як в Україні, так і за кордоном. 

Її дитячі твори входять до шкільних хрестоматій, видані шрифтом Брайля, стали основною для інклюзивної вистави. Книжка «Хто росте у парку» з ілюстраціями Оксани Були (ВСЛ) 2016 року потрапила до Міжнародного каталогу найкращої дитячої та підліткової літератури «Білі круки». Вірші перекладені болгарською, польською, німецькою, шведською, вірменською, литовською мовами.

Катерина Міхаліцина cвої стосунки з Чорнобилем описує листом себе-великої до себе-малої:

«Привіт, мала. Тоді, у 1986-му, тобі було чотири, ти навіть слова такого звідти не пригадуєш — Чорнобиль. Зате пригадуєш велику книжку з вогненною обкладинкою, що згодом бозна-як з’явилася вдома, і там ти вперше те слово прочитала. Побачила станцію на фото, вертольоти, згорьоване обличчя матері Валерія Ходемчука, для якого зруйнований реактор став могилою, метушливих людей у респіраторах, обриси саркофага. Тобі було страшно, дуже, і тривожно, і… лоскотно. Хотілося знати більше. Зрозуміти. Розпитати. Ти відлипала від книжки й липнула до діда, якому тоді не пощастило бути з тобою в хаті, і сипала на нього всі свої “як” і “чому”. Чому Рудий ліс? Що сталося з білками і зайцями, які там жили? А з черв’яками і рибою? А річку як мили, ну бо мили ж дороги й хати? Дід казав своє штатне “айййй ну” і махав рукою, не малявського ума діло, мовляв. А ти гортала і гортала ту книжку (поки вона не загубилася в котрійсь із орендованих львівських квартир).

Фраза “йожик чорнобильський” не викликала в тебе й натяку на сміх, лише смуток чи обурення. Тобі кортіло прихистити ту бідну бездомну тваринку і добряче надавати по вухах тим, хто так обзивається. Тобі хотілося запитувати і говорити. Але доступні дорослі відверталися і мовчали. (Жодних претензій. Так склалося. Їх довго привчали не знаходити часу на стосунки із собою і тим, хто найближче.) І ти теж замовкла. Тільки завмирала щоразу, як баба ламала коло річки стебла цупкого сиволапого бур’яну і бурчала: “Скоро весь світ чорнобилем заросте”. Хоча сама не розуміла, чому. Ти була мала. І нічого не знала про причетність: відчувати щось як важливе, глибоко своє, нерозривно з тобою пов’язане на рівні нервів і пам’яті».

«Я написала книжку про Чорнобильську катастрофу вже маючи своїх дітей, – додає Катерина Міхаліцина. – Книжку про пам’ять і страх, про землю, яку ти знаєш іще так мало, але так гостро відчуваєш… Навіщо? Щоб розмова таки відбулася. Щоб вона не переривалась і виходила за межі написаного (означеного) і тривала далі. Щоб була пізнанням і про-відчуванням. І щоб, дивлячись, як ти плачеш перед монітором за поваленою вогнем старою синьоокою хатою, за табуном коней Пржевальського, що бредуть по згарищу, за понівеченими лісами й селами Зони відчуження, діти розуміли — чому. Запитували і шукали власних відповідей.»

Любі друзі!

Прочитати книгу можна взявши її в нашій бібліотеці.

 А хто не встиг – до вашої уваги

книга в електронному форматі.

Пам'ять про трагедію незагоєною раною залишиться в душі нашого народу. Подвиг, який здійснили ліквідатори Чорнобильської АЕС, ніколи не буде забутий.

Ми не зможемо врятувати планету, згадуючи про неї лише один день на рік, цього явно недостатньо. Саме тому слід піклуватися про оточуюче нас середовище протягом всього життя. Здавалося б, яка дрібниця в масштабах Планети – вимкнути за собою світло в кімнаті, здати макулатуру на переробку чи пройтися пішки до роботи, та саме з таких дій складаються великі справи!

Уявіть – тисяча людей посадила по одному дереву – ось і ліс! Мільйон людей закрутили кран, коли чистили зуби – річку врятували від пересихання.

Мільярд людей вимкнули світло, виходячи з кімнати – одна ТЕС чи АЕС не потрібна. Саме такі справи, саме такі дрібниці допомагають нам врятувати природу Землі, зберегти добробут нашого великого спільного Дому.

Олена Хабун, бібліотекарка

відділу обслуговування дошкільників

та дітей молодшого шкільного віку