«Остання подорож поета»

 

З такою назвою пройшла літературна година на яку завітали учні 2 – А класу ЗОШ № 11 (вчитель Вітько І.М.).

Діти із задоволенням слухали бібліотекарів, які  розповіли про тяжкий останній путь Великого Кобзаря.

 

Цими травневими днями виповнюється 155 років перепоховання домовини з тілом Т.Г. Шевченка в Україні в Каневі на Чернечій горі, згідно із заповітом.

       Тому 22 травня – є важливою датою для кожного українця.

Тяжкою була для Тараса Григоровича зима 1861 року. Перебуваючи далеко вiд Батькiвщини, в Санк-Петербурзі, він все частіше хворів, усе бiльше вiдчував свою самотнiсть. 9 березня, в день його народження, в розмовi з близьким другом художником Григорiєм Честахiвським, поет висловив бажання, щоб в разі смерті, яку він передчував, поховали його в Каневi. Вранцi 10 березня Тараса Григоровича не стало.

Поховали Т.Г.Шевченка 13 березня, у Петербурзi, на Смоленському кладовищi на кошти друзів. Понад дві тисячi чоловiк йшли за домовиною Кобзаря: студенти унiверситету, слухачi Академiї художеств, письменники, художники i просто читачi й шанувальники.

Місце першого поховання

Тараса Шевченка на Смоленському кладовищі

у Санкт-Петербурзі

        Лише у квiтнi 1861 року, після того, як 58 днів прах Т. Г. Шевченка знаходився в Петербурзі, царський уряд, нарештi, дозволив перевезти його в Україну. 8 травня 1861 року домовина була викопана, перенесена через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу і залізницею перевезена до Москви. I рушила вона через всю Росiю з пiвночi на пiвдень: де потягом, де кiньми, де пароплавом, а де i просто на руках – до Канева.

Перевезення домовини тривало 14 дiб.

У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати його в Києві. Та Честахівський відстоював думку про поховання Кобзаря в Каневі, бо ще за життя він мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева».

20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» з Києва прах Шевченка везли по Дніпру.

Дві доби домовина знаходилась в Успенському соборі, а 22 травня канівський протоієрей Гнат Мацкевич вiдслужив Заупокiйну Лiтургiю i виголосив надгробне слово.

Вiд собору похоронна процесiя прямувала на Чернечу гору: через гори i лiс, а юнаки i дiвчата самотужки везли важкого воза – з великої шаноби до Тараса.

Біля могили зiбралося кiлька тисяч люду. Похорон тривав до вечора і, за іронією долі, відбувався саме в тi днi, коли цар «дарував» крiпакам волю.

У червнi 1883 року Варфоломiй Шевченко подав до канiвської мiської Управи прохання:

         «На могилi мого брата Тараса Шевченка був поставлений дерев`яний хрест, який вiд часу пiдгнив i в жовтнi 1882 року звалився. Шануючи пам`ять покiйного мого брата... я наважився поставити новий хрест, обгородивши могилу гратами, а поблизу неї збудувати хату для сторожа».
       На одному з київських заводiв замовили металеву огорожу i чавунний хрест. Несподiвано, коли замовлення вже було готове, генерал-губернатор наказав накласти арешт на хрест, бо на ньому була табличка зi словами Т.Г.Шевченка:

 

 

Роботи над упорядкуванням могили припинилися. Майже рiк тяглося листування. Врешті решт замовники змушенi були зняти з хреста табличку. Лише в липнi 1884 року чавунний хрест встановили на могилi поета. Пофарбований у бiле, вiн чiтко вирiзнявся на фонi блакитного неба. Видно його було за десятки кiлометрiв з Полтавських рiвнин за Днiпром i по Днiпру.
 

 

 

Цікавою виявилася інформація про Шевченківський Національний заповідник на місці поховання видатного українського письменника, який був створений у 1925 році. Він розташований на величезній території. Площа заповідника – 42 гектари – це 42 гектари живої пам’яті поету. Як вражає своєю величчю Тарас Григорович, так і вражає своєю величчю та  теплою пам’яттю цей заповідник.
 

 

Працівники заповідника оберігають святиню українського народу – усипальницю Тараса Шевченка.  Літературно – меморіальний музей поета на Тарасовій горі здобув широку популярність і визнання. В його зібранні нині нараховується 17 тис. предметів.

 

 

Ім’ям Тараса Шевченка названо низку географічних об’єктів (населених пунктів, вулиць), навчальних закладів та інших організацій України.

В Україні та за її межами є багато пам’ятників Шевченку. Одним із найкращих вважається монумент у Харкові. Великі пам’ятники Кобзареві встановлені також у Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Львові та інших містах.
 

Пам'ятник у Харкові

 

 

За кордоном пам’ятники Шевченку встановлено в Росії (Москва, Санкт-Петербург), США (Вашингтон), Канаді (Вінніпеґ, Торонто), Польщі (Білий Бір, Варшава), Чехії (Прага), Білорусі (Берестя, Гомель, Мінськ, Могильов, Слуцьк), Грузії (Тбілісі), Угорщині, Парагваї, Узбекистані, Франції (Париж, Монтаржі) Австралії (Канберра).

 

 

Діти вирішили і по-своєму віддати шану Тарасу Григоровичу Шевченку. Вони декламували найвідоміші його вірші.

Гущіна Поліна

 

 

Попова Дар’я та Старовойтова Софія

 

 

 

Іочкова Карина та  Лобко Володимир

 

До літературної години була оформлена книжкова виставка, яка не оминула уваги учнів.

 

 

Тепер на просторах нашої Батьківщини не знайдеться такої людини, яка б не знала великого Кобзаря, не читала його творів.

Слово поета лунає скрізь, усіма мовами світу. Понад 155 років минуло з дня смерті геніального поета, а його ім’я живе, здобуває ще більше розголосу, слави і пошани.

Олена Хабун,

бібліотекар відділу обслуговування

дошкільників та учнів 1 – 4 класів